Сіаманг звичайний -вид гіббонів, ендемічний тропічним дощовим лісам Індонезії, Малайзії та Таїланду. Це найбільший із гіббонів: сіаманг може бути вдвічі більшим за інших гіббонів, сягаючи 1 м заввишки та важачи до 14 кг, і є єдиним видом у роді Symphalangus. Має густе чорне хутро, довгі стрункі руки та дуже характерну рису -великий горловий мішок, який є як у самців, так і у самок і може роздуватись до розміру голови тварини, дозволяючи видавати потужні резонуючі крики. Ще одна відмінна риса: другий і третій пальці на кожній нозі частково з’єднані перетинкою – звідси й наукова назва syndactylus («зрощені пальці»).
Ключові факти
Стиль життя
Сіаманги харчуються переважно фруктами та молодим листям і їдять більше зелені, ніж інші гіббони. Іноді вони також поїдають комах, пташині яйця та дрібних тварин. Більшість часу сіаманги проводять у середньому та верхньому ярусах лісового намету. Основний спосіб пересування – брахіація: гойдання на руках із гілки на гілку. Самець і самка співають дуетом, щоб зміцнити стосунки та позначити свою територію. Їхні крики чути на відстані до трьох кілометрів крізь густий ліс. Групи мають невеликі ділянки приблизно 24 гектари, з яких близько 60% активно захищається.
Стан збереження
Чисельність сіамангів скоротилась на 50% за останні 40 років унаслідок двох головних загроз: знищення лісового середовища та незаконної торгівлі тваринами — малят відловлюють як домашніх улюбленців, що часто супроводжується вбивством дорослих. Лише 4% їхнього природного ареалу перебуває під охороною.
Місце проживання
Сіаманг поширений у горах Баріcан на Суматрі (Індонезія) та на горах Малайського півострова на південь від річки Перак. Мешкає в гірських лісах Малайського півострова, дощових і мусонних лісах та рівнинних лісах Суматри, на висотах до 3800 м.
